Документально-мистецька композиція "Жінки в житті Шевченка""
















СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Ведучий: У ці прекрасні весняні дні 2014 року ми святкуємо знаменну дату – 200-річчя від дня народження талановитого художника і ґеніального поета Тараса Шевченка.
Ведуча І: Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо… Та це лише ілюзія. Шевченкіана багатогранна, невичерпна й нескінченна.
Ведуча ІІ: Особисте життя Шевченка було сповнене страждань і перешкод: сирітське дитин-ство, поневіряння по наймах, по чужих світах, заслання, самотність. А він так прагнув щастя, так мріяв про нього, так небагато просив його в Бога…
Ведучий:  Вважаю, що інтимне особисте життя людини – і звичайної, і дуже відомої – завжди повинне бути закритим від людського ока.
Ведуча І:  А ми – іншої думки: особисте життя геніїв належить людству. 
Ведуча ІІ:  Так, особисте життя митця – це  частина його творчого процесу.
Ведучий:  Але, дівчата, чи хотів би сам Шевченко, щоб таємниці його особистого життя стали відомі цілому світові?
Ведуча І:  Ці жінки, які торкнулися потаємних струн душі Тараса, надихнули його на створення прекрасної лірики й образотворчих полотен.
Ведуча ІІ: Драма Шевченкового життя була непомірною як на одну людину, а тому варто знати, чому поета  вважають найтрагічнішим ліриком в усій світовій літературі.
Ведучий:  Доля нагородила Тараса геніальністю, а позбавила звичайного людського щастя… Знаємо це – і досить. Це, без сумніву, була глибока життєва драма. І, думаю, що не варто робити з неї шоу.
Ведуча І: На мою думку, усе значно простіше. Адже Тарас Шевченко в особистому житті був звичайною, земною людиною: закохувався; ревнував; розчарувавшись, різко розривав стосунки; однак, незважаючи на це, дуже хотів одружитися, мати сім’ю і дітей…
Ведуча ІІ: Але чим більше він цього прагнув, тим гірше у нього виходило. Може, Романе, ти поясниш чому?
Ведучий: Ні, Юліє, я цього не можу пояснити.  А хіба збереглися імена жінок, які полонили серце Тараса?!
Ведуча І  Аякже. Історія, без сумніву, зберегла імена коханих жінок Шевченка.
Ведуча ІІ: Тема «Жінки в житті Тараса Шевченка»  – надзвичайно складна й делікатна.
Ведучий: Ірино, Юліє, ви мене таки заінтригували…
Ведуча ІІ:  Шевченко, передусім, людина, чоловік, що кохав і був коханим.
І це було джерелом натхнення для створення поетичних та художніх полотен.
Ведучий:  Вашій увазі пропонується біографічно-мистецька композиція «Жінки в житті Тараса Шевченка».
Ведуча І:  Усе життя Тарас Шевченко пам’ятав своє перше, ще дитяче кохання до сусідської дівчинки Оксани Коваленко, з якою разом пасли вівці і яка подарувала Тарасові-підліткові перший поцілунок.
Ведуча ІІ:  Це незахищене дитяче кохання було першим сильним почуттям Тараса…
Тарас (іде назустріч Оксані, яка у віночку; розмовляють. Поезії читаються під супровід музики М. Скорика «Мелодія»):
Чи правда, Оксано, чужа чорнобрива?
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало щасливий,
Як побачить диво – твою красоту.
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять.
З ким ти усміхалась, плакала, журилась
Кому ти любила Петруся співать?
І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!
А я й досі плачу, і досі журюсь,
Оксана:
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились,
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали,
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі  Носило всюди…
Тарас:
А я так мало, небагато
Благав у Бога, тілько хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку, щоб з нею
Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри,
Та на лани золотополі…
Ми б подивились, помолились
І розмовляючи пішли б
Вечеряти в свою хатину…
Оксана:
Тарасику, та стежка за горою
Давно вже бур’янами поросла.
Там ми в дитинстві гралися з тобою.
Весна лише для нас обох цвіла.
(Оксана знімає з голови віночок і дарує його Тарасові)
Тарасику, як же тобі ведеться
В холодній сиротливій чужині?
Верба холодна над водою гнеться.
Тебе згадаю – смутно так мені.
Ти в Петербурзі, де мости й канали
Й твого таланту невгасима сила.
Згадай хоч іноді свою Оксану,
Подруженьку, що так тебе любила…
Ведуча І:  Оксана Коваленко стала Шевченковою Беатріче на все життя.
Ведуча ІІ: У віршах, присвячених Оксані, ''Мені тринадцятий минало'', ''Ми вкупочці колись росли'', ''Не молилася за мене'', створених на засланні, доторкаємося до особистого пережи-того Шевченком.
Ведучий (бере книжку): Послухайте, як склалася доля першого Шевченкового кохання: «Оксана Коваленко, що народилася у селі Кирилівка 4 листопада 1817 року (отже, була на три роки молодша від Шевченка), 30 січня 1840 року вийшла заміж за кріпака із сусіднього села – Карпа Сороку. А 1843 року, коли Тарас Шевченко приїжджав у Кирилівку, вона була вже матір’ю двох дочок…».
Ведуча І: Чорноброва Оксана стане вічною музою Шевченка. Тільки імя змінюватиметься: Мар’яна, Ганна, Катерина… Пишучи про українок-селянок, поет згадуватиме саме її, Оксану Коваленко – подругу  дитячих літ.
Ведуча ІІ: Схожою на Оксану видалась Тарасові полячка Ядвіга Гусиковська, з якою він познайомився, виїхавши на деякий час з паном за кордон.
Ведуча І:  Знаю, що дослідники розкрили таємничі подробиці особистого життя  Тараса-козачка у колишньому польському, а теперішньому литовському містечку Вільно.
Ведучий:  Дівчата, ви мене інтригуєте… Однак думаю, що варто послухати очевидців…
(На сцені відтворено фрагменти інтер’єру панської світлиці. За столом, накритим пишною скатертиною, сидять панич і панянка, повільно п’ють каву і  розмовляють…)
Очевидець перший (панич): Я пам’ятаю юного Шевченка з Вільно. Маючи трохи більше часу, Тарас познайомився з полячкою-швачкою Ядвігою Гусиковською, яка, дійсно, нагадала йому Оксану Коваленко. Така ж кучерява, з такими ж гарними формами й гнучким станом…
      Ядвіга, звичайно, не знала української. А Тарас вже добре читав по-польськи, а от розмовляти, будувати речення ще не вмів, хоч добре розумів все те, що кажуть польською. Тож вони  розмовляли очима, серцем, душею…
Очевидець другий (панянка І): А я часто бачила, як Тарас і Ядзя гуляли тінистими парками, старовинними вузенькими вуличками, сиділи в  затишних віленських альтанках, відкривали один одному серце й душу –  поводили себе як справжні закохані. Через те кохання Тарас забув про все, бо, крім Ядзі, тоді нікого й нічого не бачив...
      А Ядвіга Гусиковська не бачила свого життя без Великої Речі Посполитої. Вона й
Тарасові віддалася ще й тому, що він, хоч і українець, але знав напам'ять поезії її улюбленого Адама Міцкевича. А ще пристрасними вечорами читав дівчині свої вірші, присвячені їй, написані під манеру віршування  Міцкевича. Ще й портрет, кажуть, намалював.
Очевидець перший (панич):  Та тепер їй вже цього було замало. Закінчувався 1830 рік. У Польщі назрівала революція. Злякавшись заворушень, які почались, пан Енгельгардт разом зі своїми слугами виїхав до Петербурга…
(До столу повільно підходить ще одна панянка. Зрозуміло, що вона підслухала розмову своїх друзів і  знає, про кого і  про що вони розмовляють.)
Очевидець третій (панянка ІІ): Здрастуйте! Польську Тарасову пригоду згадуєте?
(Панич встає, відсуває панянці крісло, вона сідає)
Очевидець другий (панянка І): Прошу Вас до кави! (наливає  напій у горнятко).
Очевидець третій (панянка ІІ):  Ядзя була разом зі своїми друзями-повстанцями. А от для Тараса головним було їхнє кохання: та революція, та Річ Посполита юнака зовсім не цікавили. Він, звичайно, відмовився від Ядзиного прохання підтримати повстанців. Тоді мстива дівчина  видала Тараса уповноваженому Віленського гарнізону. Той і відправив його етапом до пана в Петербург. Шевченко всю дорогу туди пройшов напівбосий пішки. Ось так закінчилося його друге юнацьке кохання.
Ведучий: Дуже цікаво й повчально водночас… Сьогодні у нас свято таємниць…
Ведуча І: Далі згадаємо трохи відоміші факти…Щоб мати дворового маляра, поміщик Павло Енгельгардт у Петербурзі віддав Тараса на 4 роки в науку до живописця Василя Ширяєва. Влітку1836 юнак познайомився зі своїми земляками – художником Іваном Сошенком, поетом Євгеном Гребінкою, письменником Василем Григоровичем і художником Олександ-ром Венеціановим.  Для викупу Тараса з кріпацької неволі Карл Брюллов намалював портрет поета, вихователя спадкоємця престолу царевича Олександра – Василя Андрійовича Жуков-ського, який  розіграли в лотерею. Ось цей портрет…
Ведуча  ІІ: Третє відоме і найтриваліше захоплення Тараса Шевченка належить до років навчання поета в Академії мистецтв в оповитому таємницями  Петербурзі. Звали дівчину Амалія Клодберг, вона була німкенею за походженням і працювала натурницею.
Ведуча ІІ: Як не парадоксально, дівчина вважалася нареченою Івана Максимовича Сошенка, художника-земляка, який першим звернув увагу на малярські здібності юнака, що білої літ-ньої ночі змальовував у Літньому саду скульптури.
Ведучий: І де ви, дівчата, назбирали стільки таємниць?!
Ведуча І:  Однак пізніше час всіх розсудив. Сошенко з Шевченком помирилися, бо з’ясувалося, що красуня-натурниця не потребувала любові їх обох…
Тарас (підходить до стола, на  якому лежать книги і списані аркуші паперу, запалює свічку і задумується):

Тільки шматок м’яса…
Нащо ж хороше і пишно
Так ти розцвілася?
Не журюсь я, а не спиться
Часом і до світа,
Усе думка побиває,
Як би ж так прожити,
Щоб ніколи такі очі
Серця не вразили.

Не журюсь я, а не спиться
Часом до півночі,
Усе світять ті блискучі
Твої чорні очі.
Мов говорять тихесенько:                                                                      
«Хоч, небоже, раю?
Він у мене тут, у серці».
А серця немає,
Й не було його ніколи,
Ведуча І: Після викупу з кріпацтва почалося активне, напружене й повнокровне життя
талановитого художника й поета – зі світськими й інтелектуальними зв’язками, відвідинами
літературних салонів, театру, опери.
Ведуча ІІ:  Це було життя молодого привабливого чоловіка, якого приймали у вищому світі, якого цінували, яким захоплювалися. Якщо врахувати кріпацьке походження  Шевченка, усе могло б скидатися на повний життєвий успіх… Тараса запрошували дворянські родини. Вважалося модним мати портрет його роботи. За Шевченком поглядали панночки-аристократки…
Ведуча ІІ: І в Яготині, де гостював у своїх друзів, в 1943 році доля підготувала Тарасові зустріч з новою жінкою. Це була княжна Варвара Миколаївна Рєпніна.
Ведучий: Про історію кохання Тараса Шевченка і Варвари Рєпніної читав і я. Тож розкажу. Коли вони познайомились, їй було 35, йому – 29. Яготинська красуня; дочка колишнього генерал-губернатора Малоросії, російського державного діяча, князя Миколи Рєпніна; пле-мінниця відомого декабриста Сергія Волконського й правнучка останнього українського гетьмана  Кирила Розумовського; фрейлина імператриці Олександри Федорівни. Родичка царської родини, вона бувала на балах у Зимовому палаці і в петербурзьких будинках інших вельмож, але веселилася там не так, як у себе на Полтавщині, де, як спадкоємиця багатьох титулованих родин, мала багато кавалерів. Розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещасливиця  в особистому житті, бо ці кавалери не викликали в неї ні найменшої пристрасті.
    А ще – прекрасна, добра, благородна душа, овіяна серпанком великої поезії (бо й сама вір-шувала). Ось якою була нова знайома Тараса Шевченка, яку він зустрів в Яготині  і  яка…  одразу ж закохалася в поета.
Ведуча І: Як багато ти розказав, Романе…
Ведуча ІІ: Ти ж казав, що не заглядаєш у глибини особистого життя митця.
Ведучий: Не заважайте… Княжна ще на балу у старої княгині Волховської загорілася несподіваним коханням до поета і запропонувала йому пожити у своєму маєтку…
     Фрагмент балу… Пари (хоча б  п’ять – сім) кружляють у вальсі… Одна з пар – Тарас Шевченко і  Варвара Рєпніна.  Другий вальс танцює одна пара – поет і княжна. Варвара Рєпніна, танцюючи, не зводить очей з Шевченка. Трохи стихає мелодія. Збоку стоять  і  розмовляють три панянки.
Панянка перша: Княжна Варвара допомагає вбогим й нещасним, часто роздає  милостиню.
Панянка друга: І з нашого кола до неї часто звертаються за порадою…
Панянка перша: Вона – родичка царської сім’ї! – виступає проти  кріпацтва.
Панянка третя: Ці свої переконання, щирість вдачі і простоту успадкувала від батька, а від матері – пристрасний темперамент, який, мені здається, і шкодить їй.
Панянка перша: Дивись, як вальсують…
Панянка друга:  Княжна надолужує брак особистого щастя…
Панянка третя: Ну і жорстока ти, Анастасі.  То мати їй нашкодила. Пам’ятаєте, ще зовсім юна Варвара Миколаївна покохала молодшого брата поета Баратинського, який був ад’ютантом її батька.
Панянка друга: Пригадую, він теж писав вірші і сподобався Рєпніній, а деспотична княгиня
не дозволила дочці побратися з цим молодим офіцером.
Панянка перша: А батько?
Панянка третя:  Микола Рєпнін  був не проти, але і не підтримав дочку.
Панянка перша: Ця рана серця зробила її надто сентиментальною.
Панянка друга: Ще – красуня, а  особисте життя і далі безрадісне.
Панянка перша: А що буде тепер? Дивіться, як зачаровано поглядає вона на Шевченка…
Панянка друга: Що буде? Зважаючи на кріпацьке походження поета, родовиті батьки категорично будуть проти.
Панянка третя: Але вона їх і не питатиме. Батько поступиться.
Панянка друга: А матері вона вже не послухає…
Панянка перша: Ого, Рєпніна не відводить очей від Шевченка.
Панянка друга: А здавалось, її серце вже скрижаніло до почуттів.
(Стихає мелодія, вальс зупиняється. Тарас цілує руку Варварі. Вони поволі йдуть, спиняються й тихо розмовляють…)
Один з кавалерів: Панове, попросимо пана Шевченка прочитати вірші.
Усі: Просимо, просимо…
Другий кавалер: А чи віршує пан Шевченко по-російськи?
Варвара: Будь ласка, Тарасе…
Тарас (виймає з кишені списаний аркуш):  Вчора під час прогулянки на конях ми, панове, в Андріївцях бачили народне свято урожаю… Царівною була обрана, як годиться, найкраща дівчина села. Це надихнуло мене, я написав поему «Слєпая», уривок зачитаю (читає з листочка)…

Едва протоптанной тропою
В село забытое пошла
И долю горькую нашла:
Меня и в хату не пустили,
Все посмеялись надо мной
И хусткой черною, простой
Косу шелковую накрыли.
И я, рыдая, из села
Иной дорогою пошла
В село чужое ( Ах, Оксано!
И в шитом шелковом жупане
И в серой свите люди злы!)
Я из села в село ходила,
А горе шло передо мной.
Я горько плакала, молилась,
И все смеялись надо мной;
Покрыткой, дурой называли,
И даже нищие чуждались.
Во всей Украине родной
Мне места не было одной…

Мы были в поле, жито жали;
Окончив жатву, шли домой;
Подруги пели  и плясали,
А я с распущенной косой,
В венке  из жита и пшеницы
Вела перед, была царица.
Нас встретил дидыч молодой.
Никто так мной не любовался!
Я трепетала, тихо шла,
А он смотрел и улыбался.                                                                                                                   
О как я счастлива была!
Какою сладкою мечтою
Забилось сердце у меня…
На третий день… О мой покою!
Зачем покинул ты меня?
На третий день… и я в палатах
Была, как пани на пиру.
Недолго я жила богато.
Зимою рано поутру
Проснулась я…– все пусто было,
И сердце холодом заныло.
А слуги… (бог им судия!)
С насмешкой выгнали меня
И двери заперли за мною.
Я села здесь, под этим пнем,
И долго плакала… Потом
Панство аплодує Шевченкові.
Кілька голосів: Браво! Браво!
Одна панянка: Ходімо в альтанку!
Залишаються тільки Тарас Шевченко і Варвара Рєпніна.
Варвара (до Тараса:) О, якби я могла передати Вам усе, що пережила, слухаючи Вашу поему «Слєпая». Які почуття, які думки, яка краса і який біль! Так, я  відчула нестерпний біль за наш скривджений  народ…Тарасе, я замовлю золоте перо й подарую його вам.
Тарас (зворушений): Дякую вам, Варваро, Ви – мій вічний добрий ангел. Для Вас оці слова…
Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил

И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил.

Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
Варвара:  Щиро вдячна Вам, Тарасе. Я теж маю дарунок... Це  для Вас …Я сама зв’язала… (Варвара дає Тарасові в’язаний шалик)
Тарас: Дякую, Варваро.
Ведуча І:  Невдовзі Тарас Шевченко отримав від княжни повість під назвою «Дівчинка». У чотирьох розділах авторка описала етапи свого духовного життя. Спочатку – перші неясні мрії дванадцятилітньої дівчинки про любов, трепет дівочої душі, коли серце сповнювалося радісним передчуттям щастя .
 Ведуча ІІ: Далі Ваврвара описала переживання у віці 18-25 літ. А наприкінці порівнювала себе «з лірою, з порваними струнами, що від них зціліла лише одна християнська любов, як місточок через безодню до людей».
Ведучий: Сповідь княжни вразила Шевченка. Він був зворушений до глибини серця, тож передав письмову відповідь: «О добрий ангеле! Молюсь й плачу перед тобою. Ти утвердила
в мені віру в існування святих на землі».
Ведуча ІІ: Отакі ви, Романе, чоловіки… Княжна очікувала від Тараса не цих пафосних слів, а відповіді на своє кохання…
Ведуча І: Після цього Шевченко і княжна в очах усього оточення мали вигляд двох закоха-них, що посварилися.
Ведуча ІІ: Поет замкнувся в собі й мовчав.
Ведуча І: А Варвара далі зізнавалася у коханні до нього  в листах.
Ведуча ІІ: Тарас у відповідь прислав їй свій автопортрет.
Варвара:  Чому ж я  не зустріла його раніше в Петербурзі? Як багато має він такту, доброти й пошани до всього святого. Якого глибокого змісту Тарасові вірші, яка незламна життєва позиція! (Варвара Рєпніна підходить до автопортрета Тараса Шевченка, пильно вдивляється в зображення на ньому, запалює свічку, знову розглядає дороге обличчя)
      Очима тими він підкорив собі вже не одне серце… І – о диво – моє…Біля нього я почувалася слабкою жінкою, яка так хотіла любові, а він... Тарас іноді відповідав мені теплим почуттям, але пристрасним – ніколи. Ніколи… І шалик мій не одягав … Ніколи.  
Варвара  (сідає за стіл, бере перо, пише):
Вернути б час, і я — Варвара,
Сумна, задумана княжна,

Твоєю стала б я сестрою
І в Придніпровський рідний край
Листи б од тебе одсилала.
Я берегла б твої пісні,
Щоб чорний вітер Кос-Аралу
Не спопеляв даремно дні.

Я б утекла з Яготина
Аж за Урал, де, наче хмара,
Пісок підводивсь над тобою,
Де цар кривавою рукою
Вершив безбожнії діла.
Я б у задушливу казарму,
Як вірна подруга, прийшла,
Ведучий:  Що саме – чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею Рєпніної? 
Ведуча І: Думаю, ця таємниця назавжди схована в серці самого Тараса Шевченка. А той факт, що поет подарував Варварі Рєпніній свій автопортрет, присвятив поему російською мовою ''Тризна'', є свідченням лише його глибокої симпатії до цієї неординарної жінки. На все життя Варвара так і залишилася справжнім вірним другом, сестрою і соратницею, ангелом-охоронцем Тараса Шевченка.
Ведуча ІІ: А пізніше, розмірковуючи над своїм невезучим коханням до Тараса, напише: «Його не можна було не любити».
Ведучий:  Але у той час Шевченко кохав іншу… знаєте, кого?
Ведуча І:  Звичайно,  …молоду поміщицю Ганну Закревську. Навіть присвятив їй дві поезії. І, можливо, цей вибір був би вдалим, але Закревська була заміжня. Її чоловіком був Платон Закревський, полковник, власник села Березова Рудка, що на Полтавщині.
Ведуча ІІ: У колі своїх друзів поет називав її «Ганною вродливою». Вона була матір’ю двох дітей і мала 21 рік від народження. Одного разу на балу у княгині Волховської після танцю Тарас попросив у своєї дами напівжартома хоч одну квітку, що прикрашала її сукню… Чи відала Ганна вродлива, що й через рік, і п’ять років квітка ця не буде загублена чи забута…
Ведучий:  Звичайно, Шевченко ніколи не говорив Ганні Іванівні про свої почуття, та вона їх безпомилково вгадувала. Проте не промовила до Тараса жодного необережного слова.
Шевченко і Закревська стають поруч, але обернені спинами одне до одного. Читають поезії під музику Моцарта (Вівальді).
Тарас:
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ганна:
Ніякого.  І не пізнала б,
А може б, потім нагадала,
Сказавши “Снилося дурній”.
(Закревська знімає з сукні шовкову квітку і дає її Шевченкові)
Тарас (бережно тримає квітку в руках):
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива.
Ганна:
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихе.
Тарас:
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми – водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
(Музика стихає. Шевченко й Закревська виходять)
Ведуча І: Через три роки, на засланні, в прикаспійському степу Тарас Шевченко  все ще тужитиме за зніяковілою усмішкою, темно-синіми очима і чарівною збентеженістю Ганни. Саме їй поет присвятив поему «Слєпая», поезії-послання із утаємниченими літерами «Г.З.», що означає «Ганні Закревській» та  «Якби зустрілися ми знову...»…
Ведуча ІІ:  Є мало відомостей про те, що під час першої після довгої розлуки  подорожі в Україну Тарас Шевченко сватав доньку кирилівського священика Григорія Кошиця – Фео-досію. Після того, як Тарас отримав посаду викладача малювання у Київському університеті, він вирішив одружитись і  для повної успішності влаштувати своє особисте життя.
Ведучий: Над усіма особистими захопленнями постало лише одне бажання – створити сімю із дівчиною зі свого рідного краю.

Полюбилась би я,
Одружилась би я
З чорнобривим сиротою,
Та не воля моя
Батько, мати не сплять,
На сторожі стоять,
Не пускають саму мене
У садочок гулять.


Ведуча ІІ: Тому й приїхав на храмове свято свататися, але батько Феодосії Шевченка не сподобав і дозволу на одруження  не дав. Можливо, тому, що Тарас ще підлітком наймитував у нього, а значить – був нерівнею. Молода попівна не наважилася йти проти волі батьків,

А хоч пустять, то з ним,
З препоганим старим,
З моїм нелюбом багатим,
З моїм ворогом злим!,

Феодосія:
І багата я,
І вродлива я,
Та не маю собі пари,
Безталанна я.
Тяжко, тяжко в світі жить
І нікого не любить,
Оксамитові жупани
Одинокій носить.
Ведуча І:  Узимку 1854-1855 року, вже на засланні, Шевченкові знову зблиснула зірка кохання. Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матері трьох дітей – Агату Ускову.
Ведуча ІІ:  Поет захопився цією жінкою безтямно, відчайдушно. Скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю.
Тарас (тримає в руках ромашки):  Як часто я думаю про цю загадкову жінку! Вона – справжня перлина віддаленої провінції – прикрасила моє життя на засланні в цьому Богом забутому краю. Я покохав її високою чистою любов’ю, всім серцем і всією вдячною моєю душею.
(Входить Агата Ускова. Зупиняється поглядом на своєму портреті).
Агата  Ускова (стримано, дещо надмірно): Шевченко мав приємний голос, говорив гарно, плавно, особливо дуже добре читав уголос. Тарас був у нас, як у рідній сім’ї. Ми всі його дуже любили. Наше товариство відзначало, що в моєму портреті Шевченко благородно використав божественно-рембрандтівські світлотіні, передав в очах ніжність і значно опоетизував мене.
   А розчарування?  Так, воно було... Але лише на мить… Він все зрозумів. А як поет любив прості польові квіти! (Бере зі столу волошки, пригортає їх, виходить).
Тарас:  А розчарування я зберіг надовго, зокрема в моїх прозових творах. Агафія в «Матро-се, или  Прогулке с удовольствием и не без морали» і Агафія Ємельянівна в «Художнике» – це вона, Агата Ускова. Зобразив я її далеко не в тому привабливому світлі, в якому побачив спочатку. Звичайна провінційна дама, з міщанськими інтересами та вмінням попліткувати.
Читець перший:
Ліна Костенко. Повернення Шевченка
Заслання, самота, солдатчина. Нічого.
Нічого-Оренбург. Нічого – Кос-Арал.
Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.
Нічого, якось жив і якось не вмирав.
Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі -
після таких років такої самоти1 -
Овацію таку йому зробили друзі! –
 І він не зміг іти.
Він прихилився раптом до колони,
Сльоза чомусь набігла до повік.
Бо, знаєте...із каторги в салони...
не зразу усміхнеться чоловік.
Ведуча І: Після всього, пережитого на засланні, почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. Тарас Григорович  постарів, почав хворіти, вигляд мав аж ніяк не «женихівський» (ходив у кожусі і чоботах).
Ведуча ІІ: А проте, зупинившись через обставини по дорозі до Петербурга в Нижньому Новгороді на п’ять  місяців, закохався у п’ятнадцятирічну актрису Катерину Піунову й освідчився їй в коханні, незважаючи на 28 років  різниці у віці.
Ведуча І6 Що це було? Окрилення, ейфорія від волі, політ у прірву юності й краси?
Ведуча ІІ:  Думаю, це було кохання – звичайне людське почуття, яке спізнають люди, спраг-лі любові.
Катерина Піунова (підходить до фортепіано, запалює свічки на підсвічнику, що стоїть на ньому, сідає за інструмент, виконує сюїту Клода Дебюссі «Дівчина з волоссям кольору льону», встає, спирається на фортепіано):
      «В одній із численних вистав, в якій я була зайнята в антракті, наш антрепренер прийшов за лаштунки з якимсь незнайомим чоловіком. Цим незнайомцем був великий український поет Тарас Шевченко. З деякими акторами антрепренер його познайомив. Була йому представлена і я. Я зробила перед Тарасом Григоровичем реверанс, він подав мені руку, очі пильно і ласкаво дивилися  на мене. Тоді посміхнувся і сказав «Я завжди милуюся, коли  бачу Вас на сцені».
     Прийшовши додому, я довго думала про поета.
     Згодом Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, почав приходити до нас.
     Незабаром до Нижнього Новгорода приїхав знаменитий актор Михайло Щепкін. Тарас Григорович  і Михайло Семенович навчили мене української мови. А скільки страху я натерпілася, коли Щепкін призначив мені роль Тетяни у п’єсі «Москаль-чарівник». Спектакль пройшов успішно. Я була щаслива, я відчула, як у глибокій натурі Шевченка зароджується щось таке, що примушувало мене з кожною новою зустріччю не вважати його чужим.
      А якось Тарас Григорович сказав, що йому потрібно сказати щось важливе. Він попросив покликати моїх батьків, і, коли всі зібрались, промовив:  «Ви мене деякий час вже знаєте, бачите, ось я – який є, такий і буду. У вас є товар, а я – покупець. Віддайте за мене Катрусю».   
Я вся горіла, думки мої плутались, мені хотілось кинутися до нього, обняти дорогу геніальну голову, але грізні очі матері показали мені на двері. Мої батьки були проти… Мати намагалася довести, що я ще дитина, а Шевченко значно старший, щоб пом'якшити відмову…».
Ведуча І: Не судилося. Доля вела іншим шляхом… І на цьому шляху Шевченкові не могла не зустрітися письменниця Марко Вовчок  (вона ж Марія Олександрівна Вілінська).
Ведуча ІІ: Її любили чоловіки, а талантові росіянки заздрили деякі найвідоміші українські письменники та письменниці.
Ведучий: «Яке піднесено прекрасне створіння ця жінка!» – писав про неї Шевченко. Однак освідчуватися Тарас Григорович вже не посмів. А під враженнями написав поезію-послання, в якій назвав Марію донею.
Тарас:
       Марку Вовчку (На пам'ять  24 січня 1859 року)
      Недавно я поза Уралом
      Блукав і Господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих. Світе мій!
Моя ти зоренько святая!
Моя ти сило молодая!
Світи на мене, і огрій,
І оживи моє побите
Убоге серце, неукрите,
Голоднеє. І оживу,
І думу вольную на волю
Із домовини воззову.
І думу вольную... О доле!
Пророче наш! Моя ти доне!
Твоєю думу назову.
Ведуча І:  Не покинувши надії одружитися Тарас Шевченко провідує родину Максимовичів. У вченого-природознавця, фольклориста та поета Михайла Максимовича проводить час за малюванням  і задушевними розмовами з його двадцятип’ятирічною дружиною Марією, яка пообіцяла Шевченкові підшукати наречену.
Ведуча ІІ:  Саме Марія Василівна стає ще одною дамою серця Великого Кобзаря, але він  розуміє, що ніколи в житті не отримає цю жінку за дружину. Натхненний нерозділеним коханням, Тарас вирішує написати портрет Марії…
Ведучий:  На ньому ми бачимо привабливу дівчину, яка трохи схилила в бік голову та про щось замріялася. Її чорне волосся заплетене у косу, уміло скручену на голові. У неї красиві великі очі, тонка шия та миле обличчя. Ведуча І:  На мою думку, якщо уважно придивитися до портрета Марії Максимович, написаному Тарасом Григоровичем, то можна зробити висновок, що раніше він нікого з жінок не писав з таким натхненням, з такою душевністю.
Ведуча ІІ:  Цей образ, як бачимо, створений закоханим художником, який обожнював свою музу.
Ведучий: Саме Марії Максимович Шевченко подарував рукопис свого
шедевру – поезії «Садок вишневий коло хати», написаного  у казематі 1847 року.
Звучить пісня «Садок вишневий коло хати».
Ведуча І: Літературознавці припускають, що у «садку вишневому»  біля будинку Максимовичів, коли глава сімейства займався важливими просвітніми справами ректора Київського університету, відбулося багато романтичних побачень.
Ведуча ІІ: У садибі відомого подружжя Тарас Григорович працював над поемою «Марія». Вільне неканонічне трактування святої родини дало підстави деяким дослідникам провести аналогію з подіями, які нібито сталися на Михайловій горі.
Ведуча І: Найближче оточення знало, що Максимовичі не можуть мати дітей.
Ведуча ІІ: А через кілька місяців після Шевченкового відїзду Марія народила сина…
Ведучий: Можливо, збіг обставин…
Ведуча І: Хтозна...

Звучить «Ave Maria».

Немає коментарів:

Дописати коментар