Свято "Спочатку було Слово..."

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Читець І                                            Спочатку було Слово…

                                                              Крізь темряву й хаос

Воно, як вічне диво,

Над світом піднялось.

І стало Слово світлом

Посеред ночі й тьми.

У слові все розквітло,

    Із Слова вийшли – ми…

Читець ІІ                                           Отак воно усе й пішло,

Що на початку було Слово,

Тоді на світ з’явилась Мова,

Назвімо третім – Джерело.

Ви не дивуйтесь!

Все, як треба,

Була такою воля Неба:

Сам Бог послав нам цей струмок,

Що став володарем думок.

Людина в світі б не жила,

Коли б не мала Джерела –

Читець ІІІ                                       Отак усе життя й пройшло,

Все до ладу, усе, як треба,

Була такою воля Неба –

Знайшли своє ми Джерело.

І джерело це – Україна,

Вона не вмре і не загине,

Не знищать підступи і зло

Святе і чисте  Д ж е р е л о!

Читець І                                           Джерело наснаги,

Читець ІІ                                         Джерело відваги,

Читець ІІІ                                        Джерело натхнень,

Читець І                                          Джерело пісень,

Читець ІІ                                          Джерело всіх знань,

Читець ІІІ                                        Джерело кохань,

Читець І                                           Джерело історії,

Читці І, ІІ, ІІІ разом                       Свободи джерело!

 На сцену виходять ведучі – хлопець і дівчина в пишних національних строях.

Ведучий: Дорогі гімназисти, учителі, батьки! Дорогі співвітчизники! Щиро вітаємо Вас з Днем української писемності та мови!

Ведуча: День украї́нської писе́мності та мо́ви — свято, яке щороку відзначається в Україні

 9 листопада. За православним календарем — це день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця — послідовника творців слов'янської писемності Кирила і Мефодія.    

Ведучий: Це свято народилося сімнадцять років тому (6 листопада 1997 року), коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства видав Указ «Про День української писемності та мови».

Ведуча: Звичайно, ідея відзначення такого свята заслуговує схвалення.

Адже мова – це не просто так собі мова, це душа мільйонів українців, загартована історією і

відточена творчістю найталановитіших письменників. Наша мова звучала вже у творах

Нестора Літописця, „Слові про похід Ігорів”, „Посланні Володимира Мономаха” та інших визначних пам’ятках писемності.

Ведучий: Всупереч утискам і гонінням ворогів нашої незалежності, усупереч цим трагічним подіям, які відбуваються на сході нашої багатостраждальної держави, сьогодні українське слово набуває все більшої сили і в Україні, і в світі.

Ведуча: У цей тривожний час нам варто прислухатися до слів геніальної української  поетеси Ліни Костенко: «Жодна нація не вмирає від інфаркту. Спочатку їй відбирає мову». Тож бажаємо Вам пронести й утвердити українське слово, збережене для нас нашими предками.

Ведучий: Народна мудрість стверджує: скільки знаєш мов, стільки разів ти людина. Але я впевнений в тому, що без рідної мови жодна людина не здатна повноцінно почувати себе частиною свого народу, його історії і культури.

Ведуча:  Бажаємо всім українцям утверджувати рідну мову; наче діамант, відшліфовувати свою писемність. Впевнена, ці безсмертні скарби служитимуть єднанням між минулими і майбутніми поколіннями, об’єднуватимуть українців, возвеличуватимуть Україну в Європі і світі.

Ведучий:  ….Вікторіє, ти читала наукову літературу про виникнення письма…,  тож кількома реченнями поясни нам, коли і як зародилася українська писемність?

Ведуча: Кількома реченнями пояснити історію зародження писемності, Романе, неможливо. Адже це питання і досі чекає на аргументовану відповідь учених… Тому ми й запросили на наше шкільне свято науковців – істориків мови…

      На сцену піднімаються «вчені-історики» в чорних академічних мантіях і шапочках з китицями.

Історик мови І:  Коли і як зародилася українська писемність? Одностайної відповіді на це питання, на превеликий жаль, немає. Довгий час побутувала думка, що українська писемність з’явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії надійшли християнські богослужебні книги. Проте у багатьох місцях, де мешкали наші далекі предки, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи знаходили кам’яні плити та посуд, оздоблені таємничими письмовими знаками. Певно, це свідчить про те, що на цих теренах у прадавні часи вже існувало висококультурне суспільство – прабатьківщина сучасної України.

Історик мови ІІ: Однак усі дослідники історії мови одностайні у твердженні: «Українська мова розвивалася тисячоліттями». На думку більшості дослідників, вона почала формуватися в VІ – VІІ століттях, а в ХІ – ХІІ (коли з’явилося письмо)  вже мала окремі сучасні риси. Історичне життя прадавніх племен: тиверців, уличів, полян, дулібів, деревлян, сіверян – сприяло формуванню з них нації з українською мовою, бо ж саме мова – одна з найважливіших ознак будь-якої народності. Створення Київської держави під владою князів об'єднало українські племена.

Історик мови ІІІ: Те, що пам'яток стародавньої писемності обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденні записи, вірогідно, робилися на навощених дерев'яних дощечках або на бересті — матеріалі, який погано зберігається. Проте знаходять чимало писарських інструментів, так званих "стилів", "писал", "писачків" тощо. Добре збереглися графіті, накреслені на свіжій, ще не обпаленій глині.

Історик мови ІV: Український алфавіт утворився від старослов’янського. Він був розроблений у 863 році двома вченими - монахами, братами Кирилом і Мефодієм для перекладу з давньогрецької мови церковних книг. Скориставшись візантійським алфавітом, вони створили два письма: глаголицю і кирилицю. У глаголиці було 38 літер, дуже схожих між собою, химерно закручених. Вони нагадували ієрогліфи і писати ними було нелегко. Тому довелося Кирилу придумати алфавіт з літер – простіших та зручніших – кирилицю. Звуки, однакові в слов’янській та грецькій мовах, передавалися сорока трьома літерами. Згодом  глаголиця і кирилиця стали відомі в Україні. Цікаво, що найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов’янства були українські. З пізнішого періоду, ХІ –  поч. XII століття, нам стали відомі імена тодішніх видатних письменників: митрополита Іларіона, Феодосія Печерського, Нестора Літописця.

Історик мови V:  Преподобний Нестор Літописець (народився десь біля 1050 – помер трохи

пізніше 1113 року) здобув всесвітню славу завдяки своїй участі в літописанні Київської Русі. У 1113 році з'явилася його славнозвісна праця «Повість минулих літ або Звідки почалася Руська земля, хто в Києві перший став князювати і звідки Руська земля стала буть». Вже у назві цього літопису відчувається глибокий патріотичний намір його автора. Розповідь у творі ведеться від найдавніших часів, від Ноя, до сучасних Несторові днів. Цей твір був і залишається найвидатнішою пам’яткою літописання. Тому Нестора-літописця називають першим українським  письменником та істориком – не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії.

Історик мови VІ: У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ” називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй”. До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби: «Остромирове Євангеліє» написане в 1056—1057 рр. в Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира (найдавніша книга, яка дійшла до нас і є написана кирилицею), «Ізборнікі» 1073 і 1076 рр., «Мстиславове Євангеліє», «Повість временних літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово про похід Ігорів», «Києво-Печерський патерик».

     У ХІІ – ХІІІ століттях на території України-Русі склалася така ситуація: книги друкувалися церковнослов’янською, а народ говорив живою співучою розмовною мовою.

Історик мови VІІ:  Визначною рукописною пам'яткою староукраїнської літературної мови й мистецтв є Пересопницьке Євангеліє. Переклали Євангеліє в 1556–1561 роках син протопопа Михайло Василевич та архимандрит Пречистенського монастиря Григорій, розпочавши роботу у Двірці (тепер Хмельницька обл.) й завершивши у Пересопниці (тепер Рівненська обл.). Замовила книгу княгиня Анастасія Заславська. Пересопницьке Євангеліє — велична книга, вагою 9 кг 300 гр., що складається з 482 аркушів. Рукопис прикрашений високохудожніми різнокольоровими заставками й мініатюрами. За красою й багатством оформлення не має рівних собі серед українських рукописів.

Історик мови VІІІ:  Розвитку української мови сприяли і церковнослов’янсько-український словник Памви Беринди 1627 року – найдосконаліший у той час; і граматика давньоукраїнської мови Івана Ужевича 1643 року; і козацькі літописи; і поетичні пісні легендарних Марусі Чурай і Семена Климовського; і народні думи та пісні. Не можна не погодитися з Пантелеймоном Кулішем: «Велика-бо сила в простому народному слові і в простій народній пісні, і таємниця тої сили – у людському серці».       

Усі історики мови разом:  З Днем писемності Вас, шанувальники рідного слова!

Ведучі (до істориків): Зі святом, шановні добродії!

Ведучий: Саме зараз запрошуємо Вас, шановні глядачі, до перегляду науково-популярного фільму про великого Літописця.

Ведуча: Пам’яті Преподобного отця Нестора Печерського присвячується…

     Переглядається фрагмент документального фільму про Нестора Літописця.

Ведуча:                                                 “Від Нестора до Кобзаря”

Гробниці, кості й мумії мовчать,

Ведучий:                                               А слово – вічне, ніби далина.

Із темряви віків, де цвинтаря печать.

Лиш чути письмена …

Читець ІV                                  О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перуна, Велеса поля,

   Софія Київська – творіння Ярослава –

Слов'яномовна праведна земля.

В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

і ратний клич Данилових полків.

Читець V                                  О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось – ні!

Читець VІ                                 Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне, –   

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

Ведучий:  9 листопада в багатьох школах України проходять тематичні уроки української мови, присвячені Дню української писемності та мови.    

Ведуча: Відвідаємо один із таких уроків у 4-ому філологічному класі  Сокальської гімназії імені Олега Романіва…  

     Із грамзапису звучить пісня «Рідна мова» (сл. В.Сосюри, муз. М. Катринки). Представляється інсценізація «На уроці, присвяченому Дню української писемності і мови».

Учитель-словесник: Сучасна  високорозвинена українська писемність своїм корінням сягає глибокої давнини. Деякі вчені вважають, що українська писемність виникла після появи християнства. Інші переконливо заперечують таку думку. То коли ж насправді зародилася українська писемність? Які факти є доказом цього?    … Наталко, прошу…

Учень І: У давньоруській поемі «Слово про похід Ігорів», написаній десь у 1185-1187 роках, трапляється чимало слів, споріднених із сучасною українською літературною мовою: наприклад, «Володимиръ»; «хороброє гнhздо»; «дhвиця», «дhва», «полетhти», «ворота», «оксамиты», «кожу́хы», «стягъ» та багато інших.

Учитель-словесник:  За дослідженням Наталії, є доказ розвитку ознак українського письма

з  ХІІ ст. –  приблизно 1185-1187 рік (століття і рік записуються вчителем на дошці).

 … Владиславе…

Учень ІІ:  Безперечно, українським є напис “коваль Людота” на мечі з ХІ ст., знайденому на Полтавщині, як і значною мірою напис на келихові чернігівського князя Володимира Давидовича, зроблений не пізніше 1151 р.: “А се чара князя Володимира Давидовича… ”.

Учитель-словесник:  залишається ХІІ ст. – (трохи опускаємось) 1151 рік. А от напис «коваль Людота» з якого, діти, століття?

Діти: з  ХІ ст.

Учитель-словесник: Так, з  ХІ ст.  … Аліно…

Учень ІІІ:  Важливим найдавнішим свідченням про мову Київської Русі є графіті (видряпані написи) на стінах Київської Софії (будівництво собору було завершено 1037 р. за часів Ярослава Мудрого). Ці написи, як правило, дуже лаконічні і являють собою переважно молитовні звернення до Бога та святих з різних приводів. Написані вони старослов’янською мовою.

Учитель-словесник: За дослідженням  Аліни, є доказ розвитку ознак українського письма вже з  ХІ ст. – 1037 рік.     … Послухаймо Тараса…

Учень ІV:  Найкраще віддзеркалили мову дохристиянської Русі (тобто ще до 988 року) українські народні пісні. Відразу слід зазначити, що народні пісні не перекладаються, вони можуть лише редагуватися, доповнюватися або скорочуватися (читає із зошита):

Чи спиш, чи чуєш,

Господаречку,

У своїм домочку

На Новий рік, на Новий рік?

Підем орати, підем сіяти

Яру пшеницю

На Новий рік, на Новий рік.

Учитель-словесник:  А цікаво, чому ж у пісні говориться про сіяння пшениці в січні?

Учень ІV: Справа в тому, що на Русі до прийняття християнства Новий рік зустрічали не в січні, а наприкінці березня, коли й справді можна починати весняну сівбу. Володимир Великий початок року переніс на вересень. А щедрівка, мова якої нагадує сучасну, залишилася без змін.

Учитель-словесник: А про що свідчить, Тарасе, твоє дослідження?

Учень ІV: Ми переконуємося, що українська писемність зародилася ще до прийняття християнства.

Учитель-словесник: А чи є підтвердження розвитку староукраїнської  писемності  дохристиянського періоду – з  датами?   …Віталію…

Учень V:  Коли в VІ –VІІ ст. н.е. предки сучасних сербів і хорватів переселилися з України на Балкани, вони вже понесли з собою багато елементів, властивих і сучасній українській мові. Зокрема в сербській і-хорватській мовах перед звуком е приголосні вимовляються так само твердо, як і в українській: «земля», «весело». Не пом’якшуються приголосні й перед звуком и:  «липа», «тихий».

Учитель-словесник:  записуємо: VІ – VІІ ст.     … Яке дослідження зробив Роман?..

Учень VІ: Візантійський мандрівник і історик Пріск Панійський 448 р., перебуваючи в таборі гуннського вождя Аттіли, на території сучасної України записав слова мед і страва - це вже українські слова.

 Учитель-словесник: Молодці! Дорогі діти, ви дуже гарно підготувалися до сьогоднішнього тематичного уроку. Ваші дослідження дати зародження української писемності сягнули аж

V століття.

       Тож записуємо :V ст. – 448 р.

      Отже, писемність нашого народу почала формуватися ще задовго до прийняття християнства. Саме такої думки дотримується більшість вчених. Звичайно, між V і ХІІ століттями теж можна знайти багато доказів глибокої давності української писемності… 

Не забудьте привітати зі святом рідної мови та писемності своїх батьків!

Ведучий:  Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVIII століття з виходом у 1798 році першого видання “Енеїди” Івана Котляревського, який вважається засновником нової української літературної мови.

Ведуча: Письменник виявив таке глибоке знання української мови, таке щире розуміння душі рідного народу та його побуту, що сумнівів не було: жива розмовна українська мова – більш придатна для серйозної поезії і прози, ніж книжна церковнослов’янська.

       Глядачам пропонується інсценізація за мотивами п’єси І. Котляревського “Наталка Полтавка”.

      З глибини сцени іде дівчина з двома відрами на коромислі. З грамзапису звучить пісня «Ой Наталка я Полтавка»…

В о з н и й: Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону). Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті.

Н а т а л к а (кланяючись): Здорові були, добродію, пане возний!

В о з н и й: "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим ім'ярек.

Н а т а л к а:  Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

В о з н и й: Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утробу всю потряс;

Кров взволновалась,

Душа смішалась;

Настал мой час; і серце все стонет.

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моей. Когда би я іміл - теє-то як його - столько язиков, сколько артикулов в Статуті, ілі сколько зап'ятих в Магдебурзьком праві, то і сих не довліло би навосхваленіє ліпоти твоєй!

Н а т а л к а: Бог з вами, добродію! Що ви говорите!

В о з н и й: Лукавиш - теє-то як його - моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі

коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Н а т а л к а: Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

В о з н и й: Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть - теє-то як його - для любові ничтожні. Уязвленное  любовію серце, по всім божеським і чоловічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все - теє-то як його - ровняєть.

Н а т а л к а:  У вас є прислів’я : "Знайся кінь з конем, а віл з волом"; шукайте собі, добродію, в городі панночки.

В о з н и й: Бачив я многих - і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть - теє-то як його - к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе

Н а т а л к а:                    Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,

Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.

Не багата я і проста, но чесного роду,

Не стиджуся прясти, шити і носити воду.

Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,

Як же можеш ти дружиться з простими дівками?

Ведучий:   Дійсно, дзвінко солов’їно звучить рідне слово з вуст простої дівчини Наталки, зовсім не так, як з вуст книжного пана Возного.  Скільки на сторінках творів Івана Котляревського відчулося любові до свого народу, переживання за його долю! Вражає – одна людина розпочала нову добу в історії українського письменства! 

Ведуча:  Цим фактом в історії української писемності дуже був захоплений Іван Франко, який зачинателеві української літературної мови присвятив такі рядки:            

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати…

 Ведучий:   З часу друкування перших книг пройде трохи більше двісті років, і  російський цар Петро І накладе заборону на друкування українських книг.

Ведуча:  Із цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови. З народом було те ж саме, що і з мовою…

       Розігрується інсценізація за поезією В. Самійленка «Українська мова (Пам`яті Тараса Шевченка)»

Читець VІІ                                 Діамант дорогий на дорозі лежав,

                                               Тим великим шляхом люд усякий минав,

      (Юні актори проходять «натовпом» через  «діамант»  –  з  двох боків сцени)

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його.

(До символічного діаманта підходить хлопець, який виконує роль Тараса Шевченка, бере «Коштовний камінь « у руки, дбайливо несе і кладе на стіл, біля «Кобзаря», з каламаря витягає перо і натхненно пише…)

                                              Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов,

І в пилу на шляху діамант він найшов.

Камінець дорогий він одразу пізнав,

І додому приніс, і гарненько, як знав,

Обробив, обточив дивний той камінець

І уставив його у коштовний вінець.

Читець VІІІ                              Сталось диво тоді: камінець засіяв,

І промінням ясним всіх людей здивував,

І палючим огнем кольористо блищить,

І проміння його усім очі сліпить.

Так в пилу на шляху наша мова була,

І мислива рука її з пилу взяла.

Полюбила її, обробила її,

Положила на ню усі сили свої,

І в народний вінець, як в оправу, ввела,

І, як зорю ясну, вище хмар піднесла.

Читець ІХ                               І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.

І сіятиме вік, поки сонце стоїть,

І лихим ворогам буде очі сліпить.

Хай же ті вороги поніміють скоріш,

Наша ж мова сія щогодини ясніш!

Хай коштовним добром вона буде у нас,

Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,

Щоб, поглянувши сам на створіння своє,

Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

(Слова «Відкіля нам сіє?!» промовляє, встаючи з-за стола,  учень у ролі Тараса Шевченка; після невеличкої паузи хлопець, тримаючи «діамант» у руках, читає поезії…)

Тарас Шевченко                                  Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

                                        (Від стола виходить на середину сцени)

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос –

Більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

                                                                     Як їх почує!...

     Ансамбль дівчат виконує пісню «Рідна мова» («Рідна мово, дивобарвінкова, що зростив Тарас на чужині…»).

Ведучий: Основні мовні джерела воістину народний поет переніс у свої твори із фольклору і народнорозмовної мови.

Ведуча:  Тарас Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова.

Ведучий:  Слово Великий Кобзар поставив на сторожі людської гідності та честі...

Ведуча:  Шевченко підняв українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку…

      Всі учасники свята виходять на сцену.

     Слухачам пропонується художнє читання віршів Ольги Яворської «Молитва», Володимира Сіренка «Ми українці» та Софії Назаревич «Я мовою вкраїнською молюсь». (кожен читець – по два рядки).

Читець Х                                    Ми українці – нація Тараса,

Ми – сагайдачні і кармелюки,

Коли прийшли ми – не полічиш часу,

Ми древні і безсмертні, як віки.

Нас мордували, нас тягли на плахи.

О! Скільки потекло кривавих рік!

Хотіли ополячити нас ляхи,

А росіяни зрусити навік.

Читець ХІ                                    Та все даремно. Знову ми і знову

Жбурляли всіх у темряву й багно,

Залишилися ми і наша мова

Настояна на сонці, як вино.

Ця мова може світ зачарувати,

В ній все – і грім, і шерехи гаїв.

У неї, мабуть, вчилися співати

Не тільки наші – курські солов’ї.

Читець ХІІ                                    І тому їй не зникнути ніколи,

І підкоряти щирістю світи.

Ми живемо – Івани та Миколи,

І всі народи рідні нам брати.

Ми живемо, і нас не подолати,

Не покривити наші язики.

Бо є Шевченки майже в кожній хаті,

Є Сагайдачні і Кармелюки!

Читець ХІІІ                                    Вимовляю кожне слово,

Кожне слово – наче спів.

Найдорожча рідна мова,

Мова предків і батьків!

                                                     О, не згуби ти свого родоводу,

Безсмертна мово, рідна і терпка.

Ти є душа співучого народу,

Що був, і є, і буде у віках!

Коли до серця крадеться тривога,—

За долю України я боюсь,—

З молитвою звертаюся до Бога

І мовою вкраїнською молюсь.

Ведучий:  В усі віки в Україні люди щиро вірили в чудодійну силу молитви. З неї починали  день, нею закінчували.

Ведуча:   Звернемось із молитвою до найсвятішого в житті нашого народу – до мови. 

 Усі учасники свята:   Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

    Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

    Мово моя! Ти зцілювала  втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог".   

      Матір Божа, Мово мого народу! Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Русь – Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!

Ведучий:  Ще раз вітаємо Вас з Днем української писемності та мови! Нехай материнське слово буде для Вас всіх оберегом та духовним джерелом життя!

Ведуча:  Щиро бажаємо процвітання та вічного існування нашій українській мові! Нехай живе наша рідна мова!

Ведучий:  Нехай  ніхто не переможе наш український народ!